Система еквайрингу в Україні є кардинально новим банківським сервісом для вітчизняного ринку, не обтяженого старими традиціями та звичками. Не маючи негативного попереднього досвіду легше створювати щось нове. Сьогодні в Україні, складається цікава тенденція щодо особливостей банків-еквайрів. Заради ефективності, банк має тримати фокус на інтересах сегменту клієнтів, які він планує обслуговувати. Перший Український Міжнародний Банк (ПУМБ), «УКРГАЗБАНК», Credit Agricole Bank, Monobank вже створили найбільш ефективну еквайрингову систему для своїх особливих клієнтів.

Проте, у медійному просторі доволі активно експлуатується тема надвисоких еквайрингових заробітків банків та необхідності посилення державного регулювання в цій сфері. Мова йде про прийнятий у другому читанні  Закон "Про платіжні послуги", проект якого був зареєстрований за №4364.

Чи є адекватним прагнення держави активно впливати на ринок еквайрингу? Я категорично проти цього, оскільки ніколи ще державне регулювання бізнесу не давало гідних плодів. Чим мають заробляти банки, якщо обмежувати їх прибутки в цій сфері клієнтського сервісу? У суспільстві лунають взаємопротилежні запити: мати низькі ставки за кредитами і низьку вартість еквайрингових послуг і водночас високий рівень технологічних систем для якісного забезпечення банкінгу. Але це взаємовиключні речі. Банківський бізнес - такий самий бізнес, як булочна або завод, і не слід очікувати, що це як ріг достатку, з якого за будь-яких обставин будуть сипатися матеріальні блага. Це живий бізнес, який повинен заробляти інструментами які є у нього в наявності.

На мою думку, спроби держави посилити контроль за сервісом еквайрингу та interchange логічно може призвести до таких негативних явищ, як вимушене зростання вартості цих послуг. Банківський бізнес, як  і будь-який інший, не буде працювати збитково. Через зростання вартості послуг, банки-еквайри будуть змушені оптимізувати та частково скорочувати свою мережу, лімітувати встановлення нового обладнання у торгових точках з огляду на доцільність. Крім того, “закручування гаєк” призведе до суттєвого скорочення таких програм лояльності банків, як cashback, пільгові періоди по кредитних картках та інше. Логічно, що така ситуація може спровокувати скорочення карткового обігу коштів. Такі наслідки агресивного державного втручання вже проілюстровані практикою інших країн.

До речі, якщо говорити про світовий досвід, то розвиток еквайрингу за кордоном продиктований звичками громадян. Тобто, якщо людина протягом п’ятдесяти років звикала платити своєї карткою із магнітною стрічкою, то вона не вбачає за доцільне змінювати спосіб оплати телефоном, годинником, чи іншим гаджетом. Це питання звички і комфорту, і закордонні банки рефлексують на запити свого особливого клієнта, щоб максимально задовольнити його потреби.

Прийнятий у другому читанні  Закон "Про платіжні послуги" ілюструє, ще один парадокс державного регулювання. З одного боку, зміни, що виникнуть внаслідок імплементації норм Закону, покликані створити більш сприятливі умови для запровадження в Україні концепції «оpen banking», коли банки мають підключити свої внутрішні інтерфейси до загальної світової системи для ефективного обміну даними. З іншого боку, посилення фінансового моніторингу є справжнім якорем, що стане на заваді  швидкому розвитку банківського діджитал-напрямку.

Підсумовуючи, будь-який закон покликаний задавати правила гри, а не штучно регулювати процес. Але у випадку посилення державного впливу на ринок еквайрингу, будемо мати протилежний результат.

Редакція МФ Клубу «БАНКИРЪ»